Блог вчителя початкових класів Ковалько Інни Борисівни: Сторінка для батьків

Спілкуємося з дітками позитивно

Як спілкуватися з дитиною

• Спілкування на рівних. Рівень очей.

• Попросити дитину вас чому-небудь навчити.

• Запитувати в дітей поради.

• Цікавитися планами дитини та їх враховувати.

• Запитувати в дитини про її річ і стукатися до неї в кімнату.

• Просити допомоги в чому-небудь. Після цього не критикувати.

• Давати посильні доручення-з відомим успіхом.

• Схвалення взагалі (у цілому).

• Підтримка у важкій ситуації (навести приклад із власного життя знайти три позитивних моменти — оптимістичний погляд на життя).

• Не сюсюкати з дитиною. Розмовляти як з дорослим.

• Зустрічати як кращого друга і проводжати.

• Якщо ви не праві, просіть вибачення.

• Дозволяйте дитині виражати свої почуття і діліться своїми.

• Дозволяйте робити дітям помилки і зустрічатися з їхніми наслідками (негативний досвід — це теж досвід).

• 100 %-ва увага мінімум 15 хвилин щодня.

• Концентруйте увагу не на помилці, а на тому, як вийти зі складної ситуації.

• Тілесний контакт 2—3 рази на день мінімум.

Як почути свою дитину

(що батьки не повинні робити)

• Накази, команди, що заперечують почуття. (Дитина плаче, розбила коліно, дорослі: «Припини плакати!» — образа в дитини гарантована.)

• Попередження, застереження, погрози. («Якщо ти ще раз упадеш у цю калюжу...».)

• Моралі, проповіді («Учитися — це твій обов'язок» і т. д. Такі моралі викликають нудьгу, а потім і агресію).

• Поради і готові рішення («Я б на твоєму місці...»). Такі поради дратують дитину.

• Докази, нотації та висновки («У твоєму віці треба б знати...»). Нотації приводять до бажання боротьби і помсти.

• Критика, догани, обвинувачення («Усе через тебе...») приводять до уникання невдачі, низької самооцінки.

• Оціночна похвала (не хвалити, а говорити: «Я вважаю тебе...», «Мені подобається...»).

• Обзивання і висміювання (навіть жартівливі).

• Здогади та інтерпретація.

• Випитування та розслідування.

• Співчуття на словах, чутки.

• Віджартування, відхід від розмови.

Пам’ятка для батьків

на період осінніх

канікул

Шановні батьки!

1.Перед кожною зустріччю дитини з вулицею не забувайте ще раз нагадати Правила дорожнього руху

2.Не дозволяйте доньці чи синові бути на вулиці без нагляду

дорослих у вечірній та нічний час. (Після 21. 00).

3.Наголошуйте про те, щоб діти нічого чужого не брали та

своєю поведінкою не створювали криміногенної ситуації (бійки,

крадіжки, брутальна поведінка).

4.Слідкуйте за гігієнічними вимогами щодо харчування дитини

(особливо це стосується вживання грибів).

5.Зверніть увагу на небезпеку поширення застудних захворювань та грипу в осінній період.

6.Не залишайте дітей без нагляду!

7.Ліки, отрутохімікати, пальне, тримайте під замком.

8.Дбайте про безпеку своїх дітей, дотримуючись правил безпечної поведінки в побуті. Виховуйте у дітей навички культури безпечної поведінки, демонструючи на власному прикладі обережність у поводженні з вогнем, газом, водою, побутовою хімією, ліками. Виділіть декілька хвилин на відверту розмову з дітьми. Пам'ятайте, ці хвилини вимірюватимуться ціною життя.

Під час канікул відповідальність за життя та здоров'я дітей несуть батьки!

Прочитайте, будь ласка!

Уважним батькам

Пам'ятка батькам від молодшої школи міста Бельмонт

(місто в окрузі Сан-Матео штату Каліфорнія, США)

Не балуй мене, адже я знаю, що ти не зобов'язаний виконувати кожне моє бажання.

Не бійся бути зі мною прямолінійним.

Не давай мені формувати погані звички: відучуватися буде ще важче.

Не примушуй мене відчувати себе так, ніби моя думка не має значення: я від цього ще гірше буду себе вести, так і знай.

Не поправляй мене в присутності інших людей: я краще сприйму інформацію, якщо ти зробиш зауваження віч-на-віч.

Не примушуй мене відчувати себе так, ніби мої помилки - це страшні злочини.

Не захищай мене весь час від наслідків моїх вчинків: я повинен навчитися розуміти, що у дії буває протидія.

Не звертай уваги на мої дрібні причіпки: іноді мені просто хочеться спілкування.

Не переймайся дуже сильно, коли я говорю, що ненавиджу тебе: я не ненавиджу тебе, а бунтую проти твоєї влади.

Не повторюй все по сто раз, інакше я буду робити вигляд, ніби я глухий.

Не давай необачних обіцянок: я засмучусь, якщо ти їх не виконаєш.

Не забувай, що я поки що не завжди можу вдумливо пояснити те, що відчуваю.

Не вимагай від мене правди, якщо сердишся, інакше я можу обдурити тебе від страху.

Не будь непостійним: мене це сильно псує.

Не залишай мої запитання без відповідей, або я піду шукати відповіді в іншому місці.

Не говори, що мої страхи не важливі. Вони страшенно важливі, зовсім малі і мені стає ще страшніше, коли ти цього не розумієш.

Не прикидайся досконалим і не вчиняй помилок. Я страшенно засмучусь, коли з'ясую, що це не так.

Не думай, що вибачитися переді мною - нижче твоєї гідності. Якщо ти вибачишся, коли не правий, то навчиш мене того ж.

Не забувай, що я швидко росту. Тобі доведеться перебудовуватися дуже часто.

А ще я обожнюю експериментувати. Без цього я не розвиваюся, так що будь добрий, роби на це знижку.

І останнє: пам'ятай, що я не можу вирости щасливою людиною, якщо мене не будуть сильно-сильно любити вдома, але це ти і так знаєш!

Як почути свою дитину

(що батьки не повинні робити)

Накази, команди, що заперечують почуття. (Дитина плаче, розбила коліно, дорослі: «Припини плакати!» — образа в дитини гарантована.)

Попередження, застереження, погрози. («Якщо ти ще раз упадеш у цю калюжу...».)

Моралі, проповіді («Учитися — це твій обов'язок» і т. д. Такі моралі викликають нудьгу, а потім і агресію).

Поради і готові рішення («Я б на твоєму місці...»). Такі поради дратують дитину.

Докази, нотації та висновки («У твоєму віці треба б знати...»). Нотації приводять до бажання боротьби і помсти.

Критика, догани, обвинувачення («Усе через тебе...») приводять до уникання невдачі, низької самооцінки.

Оціночна похвала (не хвалити, а говорити: «Я вважаю тебе...», «Мені подобається...»).

Обзивання і висміювання (навіть жартівливі).

Здогади та інтерпретація.

Випитування та розслідування.

Співчуття на словах, чутки.

Віджартування, відхід від розмови.

Чи вчити свою дитину давати здачі?

В якому віці варто вчити дитину давати здачі?

Як навчити правильно відстояти свої інтереси?

Для багатьох батьків ці питання є каменем спотикання у вихованні. Батьки плутаються в переконаннях з приводу здачі. Деякі дотримуються думки, що битися не можна, інші що необхідно відповідати на удар ще більшим ударом. А в голові у дитини виникає каша. Адже мама з татом вчать, що не можна битися, але і в той же час, стверджують що дитина повинна вміти давати здачу, захистити себе чи постояти за себе.

Давайте розберемося з цими поняттями

1. Дати здачі.

2. Постояти за себе.

3. Навчитися захищатися.

Це абсолютно різні поняття. Дати здачі - це відповісти ударом на удар. Робити це потрібно відразу, або не робити взагалі (як то кажуть, після бійки кулаками не махають). Мета - дати кривдникові зрозуміти, що "до мене краще не лізти". Але діти не завжди правильно розуміють значення цього виразу. Іноді непросто відрізнити агресію від випадковості. Діти, особливо в школі, постійно в русі, вони метушаться, штовхаються, наступають один одному на ноги ... І що ж, на кожен випадковий поштовх або на ногу наступили, у відповідь повинен бути удар? Що вийде в підсумку? Дитина, що неправильно зрозуміла значення слів "дати здачі" буде штовхати всіх підряд. Так, її/його боятимуться, будуть цуратися, приймати за ненормального, але, як не дивно, дитина все одно буде постійно ходити в синцях. Парадокс? Прикладів - безліч!

Постояти за себе - це значить не дати себе образити. Тут важливо вийти з конфлікту і при цьому зберегти "фізичну цілісність" і гідність. Той, хто вміє постояти за себе - як правило, миролюбна, доброзичлива людина, впевнена в собі, сильна духом і фізично, яка не почне першою, чи не скотиться до образ, адекватно оцінить ситуацію. Таких завжди поважають, і на таких нападають рідко, тому що конфлікт припиняється ними іноді за допомогою декількох фраз. Мабуть це те, до чого треба прагнути.

Якщо напад все ж відбувся, важливо вміти захищатися. У цьому випадку на перше місце виходять фізичні дані людини (дитини): реакція, спритність, сила. Як правило, тому, хто вміє постояти за себе, хоча б раз доводилося захищатися. Тут дуже важливо не перевищити межі необхідної самооборони. Потрібно дати кривдникові зрозуміти, що його дії безрезультатні, не більше. Важливо вміти оцінити ситуацію і вчасно зупинити себе. А для цього необхідно зберігати спокій. Цьому навчитися непросто. Допомогти можуть спортивні секції єдиноборств, якщо пощастить з тренером, тому що в єдиноборствах, дуже важлива духовна складова виховання, а багато тренерів часто упускають її, спираючись на «фізуху».

Хлопчики завжди повинні знати – жінок (дівчаток) бити не можна! Це повинен міцно засвоїти ваш син. А якщо дівчатка нападають? Адже таке зараз, на жаль, не рідкість. Відходь, закривайся руками, постарайся піти, але не бий! Чоловік, який ударив жінку, руйнує в собі якийсь психологічний шлагбаум. Його природне завдання - захищати жінку!

Батькам необхідно як припиняти агресію своєї дитини, так і ставати на захист, якщо ображають її. Досить просто розвести дітей в сторони, твердо сказати агресору "припини" і пошкодувати постраждалу сторону. Не можна в цьому віці пускати справу на самотік.

На прикладі старшого покоління, дитина повинна вчитися домовлятися словами, а не руками. Дитя має об'єктивно сприймати поведінку кривдника, і обрати найефективніший спосіб відсічі.

Всі батьки хочуть, щоб їх дитина виросла гармонійною та вихованою. Уміння вирішувати конфлікти мирно багато чого варте. Тому необхідно виховувати у своєму синові чи доньці вміння завжди домовитися, і вийти з ситуації без бійки. Це цивілізований спосіб вирішення конфліктних ситуацій, який принесе малюкові в життя чимало корисного.